За моїми скромними підрахунками, в мене виявилося чотири друга. Ті, з ким я постійно зізвонююся, зустрічаюся і хвилююся, як в них справи. Чотири – це, думаю, дуже навіть добре, як для кількості друзів. Єдине, що мене хвилює, так це те, що вони зовсім (в деяких випадках зовсім трішки) спілкуються і знають один одного. Здебільшого, вони вважають один одного або дивним, або стрьомним, або занудним, або алкоголіком, або «Як ти можеш з ним/нею спілкуватися? Ви ж зовсім різні!». Вони знають про існування кожного, знають що кожен з них дуже класний, але якось їхнє спілкування закінчується на «так, вона мила» чи «так, він хороший». І все. А хочеться ж так, як в кіно. Як в «Друзях» чи ще десь там. Щоб всі разом зустрічалися, сміялися один з одного, щоб… ну да, щоб все, як в кіно показують.
Ще в мене багато знайомих і товаріщєй. З ними я зустрічаюся рідше, але теж завжди рада. Окремі люди для окремих станів настрою. З одним поскиптичнічати. З одним пофантазувати. З одним поговорити про емоції і мантри. З одним про хлопців і секс. І так далі. Це якось дуже мєрзко звучить. Але так вже виходить.
А ще я дуже дружелюбна, як виявилося.:)